Українська 
Русский 
Часто чуємо твердження, що «швейцарський парламент є одним з найуспішніших і найдешевших у світі». Чи так це насправді?
Нагадаємо, що історичною особливістю Швейцарії спочатку була ідея непрофесійного парламентаризму, коли законодавчі органи влади як на федеральному, так і місцевому рівнях формувалися з депутатів, які працюють на громадських засадах. Метою було зробити так, щоб парламентарії не перетворювалися в недоступний і закритий від суспільства політичний клас, аби в країні не виникала ізольована політична «еліта».
Зараз у Швейцарії в цій сфері майже нічого не змінилося. Є 46 депутатів Ради кантонів, малої палати парламенту і 200 обраних членів Національної ради, які займаються політикою, так би мовити, без відриву від виробництва, приїжджаючи в парламент чотири рази на рік, щоб взяти участь у черговій тритижневої парламентської сесії. Щоправда, до цього додається ще участь в роботі численних парламентських комітетів і комісій. Загалом виходить немала кількість часу, витрачена саме на політичну діяльність. Це відбувається при тому, що багато хто з депутатів продовжують працювати за своєю звичайною спеціальності.
Який ж дохід мають їхні парламентарі? Фактично державні фінансові виплати дозволяють депутатам, що працюють у швейцарському парламенті присвячувати себе винятково політиці й бути впевненим у своїй забезпеченості. Загалом доходи швейцарського парламентаря в середньому досягають близько 40 тис. шв. фр. на рік. Іншими словами, не рахуючи відшкодування поточних витрат, швейцарський депутат отримує зарплату в розмірі 60 тис. євро в рік.
Якщо порівнювати доходи швейцарського депутата з середньою заробітною платою у країні, яка за даними Організації з економічного співробітництва та розвитку, становила в Швейцарії 50 300 євро в рік, то виявляється, що між цими двома показниками не надто велика різниця. Особливо, якщо порівнювати з іншими країнами, де доходи депутатів часом у сотні разів перевершують середні доходи громадян.
Досліджуючи досвід високорозвинених держав, можемо робити висновки щодо векторів власного розвитку. Звичайно, кожна країна має свої особливості, недоліки й переваги, проте кожна з них має право на достойну владу, яка піклуватиметься про інтереси нації. Відтак, і в Україні маємо привести в парламент гідних патріотів. Та як показує швейцарська практика, головне у цій справі – зовсім не кількість, а якість.
