Українська 
Русский 
Економічна реформа антикризової програми ГО «Визволення» містить пункт про зняття обмеження на купівлю-продаж землі громадянами України. Сьогодні – про історичний аспект цього питання.
Детально пояснили ситуацію та відповіли на злободенні питання щодо українського земельного ринку відомі економісти Дмитро Некрасов і Владислав Іноземців. Фахівці підготували аналіз розвитку земельного питання в Україні, на основі якого ми розповімо про особливості цієї сфери в нашій державі. Вони зазначають, що навряд чи буде перебільшенням стверджувати, що ніде в посткомуністичних країнах земельна реформа не була настільки суперечливою, як в Україні.
По-перше, принциповою відмінністю її від всіх реформ, що провели в країнах Центральної та Східної Європи (від Болгарії до Естонії), стала відсутність у порядку денному питання про реституцію, в рамках якої було повернуто у володіння колишніх власників від 23% (у Болгарії) до 94% (в Литві) всіх земельних ділянок. В Україні, яка піддалася одному з найжорстокіших випробувань в роки радянської колективізації, питання про широке відновлення прав колишніх власників землі ніколи не ставилося, що наклало свій відбиток на подальші події. Тому реформування земельних відносин почалося з якогось «чистого аркуша», що не могло не надати йому значний додатковий елемент волюнтаризму і вседозволеності.
По-друге, в період демонтажу радянської планової економіки колгоспники отримали право на оформлення у власність паїв на землі, що знаходилися в радянський період в безстроковому користуванні колгоспів. Підсумком стала поява 6,9 млн. власників паїв, які володіли в сукупності 27,7 млн. га сільськогосподарських угідь, що склало близько 64% земельного фонду України (що є найвищим показником для пострадянського простору). Одночасно Конституція України 1996 року і Земельний кодекс 2002 року (ст. 13, 14 і 121) встановили право кожного громадянина країни на земельну ділянку сільськогосподарського призначення розміром в два гектари, що виглядало спочатку нереальним і було розраховано, мабуть, на те, що громадяни урбанізованої країни не стануть в масовому порядку претендувати на сільськогосподарські угіддя для обробки.
Відтак, навіть загальний огляд розвитку і сучасного стану земельної реформи в Україні вказує на риси, які радикально протирічать тим характеристикам, які українська влада прагне впровадити у країні як на очах у власних громадян, так і в її сприйнятті представниками міжнародного політичного та експертного співтовариства.
