Українська 
Русский 
Однією з трьох озвучених вимог МВФ для виділення майбутнього траншу є приватизація. У 2018 році Україна загалом має отримати більше 22 мільярдів гривень від продажу державних активів. З одного боку, економіст Максим Празніков у авторській колонці вказує на очевидність логіка вимоги МВФ, оскільки державне управління підприємствами ніколи не показувало себе вигідним в довгостроковій перспективі.
Пояснює це страхом, який є сильним бізнес-мотиватором. У підприємця він є, тоді як країна може дозволити собі неефективно розпоряджатися активами, компенсуючи збитки за рахунок надходжень з приватного сектора. Що, на жаль, на думку експерта, і відбувається в Україні.
Однак умови МВФ варто розглядати через призму українських реалій.
Максим Празніков назвав підприємства, які приватизовують цього року. Серед основних – «Одеський припортовий завод» (ОПЗ), «Центренерго», аукціон щодо якого заплановано на середину грудня, «Турбоатом», шість енергопостачальних компаній (обленерго), «Аграрний фонд», «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (ДПЗКУ). Також у список входять багато менш значущих, але відомих об'єктів.
Фахівець зазначає, що в деяких випадках ми спостерігаємо відвертий абсурд: бажання віддати в приватні руки природні монополії без жодного натяку на те, щоб створити конкурентне середовище в цих сферах. Не зрозуміло, чому монополіст не вирішить задирати ціни? І які тарифи «намалює» власник приватних енергетичних компаній в платіжках українців?
У концесію хочуть віддати облавтодори і держлісгоспи. З першим пунктом все дуже цікаво - 90% доріг знаходяться в критичному стані. Стягувати плату за проїзд існуючими трасами навряд чи можна. Платні дороги маємо нагоду тільки спробувати побудувати, та у них завжди повинна бути безкоштовна альтернатива.
З іншого боку, є ідея віддавати в концесію лісу - надбання українського народу. Крім вирубки дерев і експорту цінних порід за кордон, що буде робити концесіонер? На думку економіста, напевно, на концесіонера покладуть зобов'язання 10% всієї деревини витрачати на шпаківні.
Україна, за реальними даними, знаходиться на дні економічного циклу. Це означає, що наші активи коштують менше, ніж могли б при сприятливій кон'юнктурі. Та й попит на них не б'є рекорди. Максим Празніков каже, що виходить, ми продаємо пісок в пустелі. А можна перечекати і заробити більше тільки на факторі загального зростання.
Для глобальних фірм дуже поширеним явищем є угоди зі злиття і поглинання. Перед операціями компанії максимально покращують свої показники, щоб мати більш високу капіталізацію. А Україні теж було б логічно продавати не вбиті заводи по ціні землі, на якій вони стоять, і метала, який можна вирізати, а більш-менш живі підприємства. Експерти зауважують, як це зробити. Дуже часто перед злиттям і поглинанням компанії мотивують менеджмент часткою від майбутньої оцінки фірми. Такий підхід міг би непогано поліпшити показники об'єктів зі списку для приватизації. Можна запропонувати відсоток від майбутньої ціни приватизації. До прикладу, куплять завод за мільярд – отримаєте 10 мільйонів гривень. Придбають його за 100 мільярдів – забирайте мільярд собі. Але до приватизації отримують відносно невисоку заробітну плату. Досвідчені економісти пояснюють, що з такою мотивацією менеджмент буде працювати на повну.
