ОЛІГАРХІЯ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

  Журналісти британського журналу «The Economist» провели дослідження, в якому визначили розмір капіталів, зароблених завдяки податковим пільгам, покупці державного майна, сумнівним тендерам й іншим видам невиправданої прихильності з боку держави. Складений рейтинг показав, як зароблені завдяки політичному впливу кошти співвідносяться з ВВП.

  Бізнесмени, багатії і друзі політиків дійсно є в будь-якому куточку світу, але тільки в деяких країнах політичні зв'язки є перевіреним, гарантованим і безпечним способом стати мільярдером. Прикро, та серед них і Україна. Статки українських мільярдерів оцінюють в близько 10% від ВВП країни. Крім того, за даними вищезазначеного дослідження, більше 2/3 цих багатств зароблені завдяки діяльності при владі чи дружбі з чиновниками.

  Позиція країни в рейтингу доводить: найуспішніші бізнесмени України – все-таки олігархи. Відтак, їхні багатства засновані на близькості до влади. Олігарх не обов'язково сам займає державну посаду, головне для нього – поставити «своїх людей» на важливі посади. Так він отримає вигідні контракти, доступ до державних замовлень і активів, зможе просувати вигідні для себе рішення.

  В Україні олігархом часто називають будь-яку багату та впливову особу. Це неправильне визначення, оскільки бізнесмен, який не отримує преференцій за рахунок влади, під цей термін не має потрапляти. Ми ж рідко чуємо про  олігархів-літакобудівників або IT-олігархів. Чому? Бо їх фактично не існує, тому що зв'язки допомагають заробити на сировині й торгівлі, але не приносять користі в високотехнологічних галузях. Наприклад, чиновник може допомогти своєму другові виграти тендер на видобуток газу або отримати рефінансування для своїх банків. Натомість він не допоможе виробляти комп'ютери. Тут уже потрібні технології і висококваліфіковані фахівці. Це значить, доведеться витрачати багато часу та грошей. На думку експертів, це олігархові не потрібно, оскільки простіше домовитися про тендер і швидко заробити на ньому.

  Наслідком цього є те, що в Україні багато мільйонерів, але мало конкурентоспроможної продукції. На жаль, наша країна в цьому схожа на лідера рейтингу дослідження журналу «The Economist» – Росію.  

  Варто пам’ятати, бізнес завжди хоче отримати комфортні умови, збільшити прибуток, тому найчастіше прагне наблизиться до влади.

  В українського великого бізнесу є суттєвий вплив на владу й навпаки, але в обох не простежується бажання розвивати національну економіку. Причиною цього є те, що бізнесмени й без цього отримають чималий прибуток. Щоб олігархи брали участь в економічному розвитку країни, потрібно забезпечити конкурентне середовище: відсутність преференцій і реальне покарання для корупціонерів.

  Досвід показує, що бізнес завжди прагнутиме до якнайбільшого прибутку, використовуючи для цього будь-які механізми. Завдання держави – спрямувати це бажання бізнесу на благо для вітчизняної економіки.