Українська 
Русский 
Це соціальна проблема, яка притаманна всім країнам світу. Та варто пам’ятати, що бідністю в різних державах може означати абсолютні відмінні рівні життя.
За даними Світового банку, загальносвітовий рівень бідності визначають за доходами, які мають становити менше $ 1,25 в день для однієї особи. Бідність – це економічний стан людини, коли вона не в змозі задовольнити свої мінімальні потреби для існування. Натомість на практиці виявляється все не таким однозначним.
За межею бідності в США, згідно з офіційною статистикою, проживає 14,3% населення (43,6 млн. чол.). Громадяни, чий дохід нижче рівня бідності, отримують різні види допомоги від держави і штату, в якому вони проживають. Бідним також допомагають численні соціальні і благодійні організації. До того ж ця допомога не обов'язково надходить у вигляді банківського чека. Бідні американці отримують продуктові талони, безкоштовну їжу, речі, право на безкоштовне відвідування кафе, ресторанів, кінотеатрів, пралень тощо.
Найцікавіше те, що американець, який не отримує щомісяця хоча б $ 700, то його відносять до найнижчої категорії жебраків. Відтак, більше 90% офіційних бідних і жебраків американців мають своє житло. Майже кожен із них володіє автомобілем, користується мобільним зв'язком і має вдома комп'ютер з підключеним Інтернетом. Половина будинків мають медичну страховку (федеральну або місцеву). При цьому 90% дітей з бідних сімей навчаються в школі, де отримують безкоштовне харчування, можливість безоплатно їздити з однокласниками на екскурсії, відвідувати музеї, виставки, бібліотеки.
Бідними в Євросоюзі вважають тих громадян, чий дохід (включаючи соціальні виплати) менше 60% від рівня зарплати в країні проживання. Заробітні плати в країнах ЄС різні, тому, щоб вважатися бідняком в Люксембурзі, потрібно отримувати менше 18,5 тис. євро в рік. У Данії рівень бідності – 14,5 тис., Ірландії – 13,7 тис., Великобританії – 13,1 тис. Найнижчий поріг бідності зафіксовано в Румунії – 1,1 тис. До прикладу, в Німеччині безробітна сім'я з двома неповнолітніми дітьми отримує не тільки фінансову допомогу (понад 1,1 тис. євро на місяць), а й квартиру до 90 кв. м, безкоштовні комунальні послуги, безкоштовні поїздки з класом для школярів і чимало інших пільги.
Проаналізувавши вищезазначену інформацію, одразу виникає дисонанс із поняттям бідності в Україні. Стрімке зростання масштабів бідності відбулося протягом 1990-х років внаслідок неоліберальних ринкових реформ, які ліквідували залишену з радянських часів систему соціальних гарантій та соціального захисту населення. Ситуація стабілізувалася тільки на початку 2000-х років. Прикро, та нині в нашій державі бідність залишається межею виживання. Сподіватимемося, відповідні органи візьмуть до уваги цю проблему й дедалі активніше працюватимуть над забезпеченням надання повноцінної цільової допомоги бідним і малозабезпеченим громадянам.
